Іранська авіація, за повідомленнями, патрулює район на кордоні з Іраком і поблизу Кувейту на застарілих F-14 і F-5. Тим часом близько десяти ізраїльських F-35 кілька днів поспіль пролітали повітряним простором Сирії та Іраку й імітували атаки.
Для Тегерана це відпрацювання маршрутів і перевірка реакції ППО, для Ізраїлю й США спосіб побачити, які радари вмикаються і як швидко піднімаються перехоплювачі. Паралельно в Ізраїлі пройшла зустріч міністра оборони США з прем'єром щодо війни з Іраном, яка триває з 28 лютого.
Сама по собі присутність F-14 і F-5 військової рівноваги не змінює. Літаки 1970-х років не здатні воювати з F-35 у повітрі, і Іран це розуміє. Їхня функція інша: контроль повітряного простору на кордоні, розвідка низьколітаючих цілей, насамперед крилатих ракет і дронів, для чого стара РЛС F-14 підходить краще, ніж для боротьби з малопомітними літаками, та показ того, що авіація жива.
Справжня зміна розкладу очікується з Су-35. Перша партія з 20 літаків на заводі в Комсомольську-на-Амурі, за повідомленнями, готова, а загальна угода передбачає 48 машин, причому Москва заради цього навіть зменшує поставки Су-35 власним ПКС.
Також замовлено 12 Су-30СМ2 з поставкою приблизно з середини 2027 року через передачу машин з російських частин, а Су-57, ймовірно, не раніше 2030 року через виробничі обмеження. Підготовка пілотів на Як-130 вже тривала навесні.
Проте літаки самі проблеми не вирішують. Кілька десятків Су-35 не компенсують втрат іранської ППО, а Ізраїль може знищувати такі літаки на землі за допомогою F-35 і авіаційних балістичних ракет. Тому не випадково повідомляють, що Іран ховатиме перші Су-35 в підземних сховищах.
Другий фактор це час. Поставки очікують наприкінці 2026 року, а навчання екіпажів і створення інфраструктури займає більше. Тож до кінця зими Іран залишається з тим, що має: балістичними ракетами, дронами й укріпленнями. Авіація знову відіграє допоміжну роль.
Для Москви ж цей канал нагадує вигідний обмін: Іран постачав дрони для війни в Україні, а Росія тепер віддає літаки, які могли б піти власним ВПС. Це ще й тест на швидкість: чи встигне Росія виконати зобов'язання за умови власного виробничого дефіциту, і чи погодиться на такий пріоритет власна армія.
